У місті Лонг’їр мешкають всього 1000 осіб. Це столиця острову Шпіцберген, також відомого як Свальбард. А ще Лонг’їр – найпівнічніший населений пункт планети.
Серед особливостей цього арктичного міста варто виділити велику кількість білих ведмедів, яких там поважають та цінують на рівні з людьми, і навіть більше.
Попри те, що Свальбард – частина Королівства Норвегія, законодавство там не таке, як на континенті.
Бажаючі потрапити туди інколи можуть чекати кілька років. Натомість мешканцю містечка Надвірна Павлу Черноволенку пощастило більше. Перетнувши безліч європейських кордонів літаками, поїздами автомобілями та човнами за кілька діб Павло таки дістався острова.
Про ведмедів, місцеві закони, вічну мерзлоту, свастику та ще багато цікавого з подорожі Павло Черноволенко розповів в інтерв’ю Станіславському ТБ.
Як виникла ідея з’їздити в Арктику? Чому, коли люди для відпочинку обирають теплі країни, ти вирушив на північ?
Напевне через те, що у мене є особисті вподобання і спека мені апріорі не подобається. Для подорожі я шукав холодну країну і найкраще цьому відповідає Арктика. Я зайшов в інтернет і почав шукати експедицію туди. Власне, мені дуже пощастило, тому що те судно, на якому ми йшли в Арктику, є дуже маленьким і черга на нього складала близько двох років.
І як ти туди потрапив?
Людина, яка мала подорожувати замість мене, раптово захворіла. І таким чином на судні звільнилося одне місце.
Там немає великих заводів, там немає дерев, які б шелестіли листям, там немає машин, які сигналять, там немає галасливих людей
Скільки часу потрібно, щоб дістатись до Свальбарду? І яким транспортом?
Спершу я їхав автомобілем до Варшави. Там я і заночував. О 7 ранку я вирушив літаком до Осло. Далі я годину їхав поїздом з одного аеропорта Осло в інший, відстань між якими складає близько 200 км. В поїзді були всі зручності, які тільки можна уявити – швидкісний інтернет, розетки біля кожного сидіння. Коли я вже дістався до іншого аеропорта, я вилетів до Тромсе – місто на півночі Норвегії , а звідти також літаком прилетів на Свальбард. Вся подорож з Надвірної до острова зайняла у мене близько 2 діб.
Які перші враження ти отримав після прибуття?
Неймовірно свіже та морозне повітря і відсутність будь-якого стороннього шуму. Там немає великих заводів, там немає дерев, які б шелестіли листям, там немає машин, які сигналять, там немає галасливих людей. Все дуже тихо. Ти можеш просто вийти на гору, сісти і нічого не почуєш, окрім власного шуму.
Скільки становить населення міста, в якому ти відпочивав? І як воно називається?
Столиця Свальбарду – Лонг’їр. В ньому мешкає близько 1000 осіб. Що дуже цікаво, чверть цього населення становлять українці та росіяни. Наших там багато.
Приміром, в Норвегії пляшка газованої води 0,33 л коштує 100 грн. Тож ніч в готелі коштує як 15 пляшок води, тому це не є багато
Чим місцеві мешканці заробляють на життя?
Здебільшого це туризм. А окрім цього, як не дивно, Лонг’їр – це індустріальна точка. Заводів там немає, зате є копальні. Там добувають вугілля, гіпс… Але це вже йде наспад, тому що родовища розроблялись століттями і ресурси закінчуються. Тому люди, які там залишились, перекваліфіковуються на туризм. Там є багато таксистів, які розмовляють українською чи російською. Але російськовмовних чи україномовних туристів там бачать нечасто, оскільки подорожувати туди доволі дорого.
На острові є ще радянське поселення Піраміда. Воно було розраховане на 1000 людей, які там працювали шахтарями. В місті були лікарня, готель, великий ресторан, дім культури. Вони і зараз є, але закинуті. Дім культури, величезний спорткомплекс імені Гагаріна – все, звісно, з такими комуністичними гаслами і назвами. Зараз в тому місті залишилось 5 людей. І це дуже дивує, тому що ти бачиш велике місто з великою кількістю підприємств, а живе в ньому лише декілька людей, які за всім стежать.
Це місто-привид?
Так, дуже схоже на Прип’ять.
Чому з 1000 осіб залишились лише п’ятеро?
Через те, що місто вже не є привабливим для промисловців. Там уже немає, що видобувати.
Чим конкретно займаються ті 5 людей?
Норвежські закони зобов’язують власника землі стежити за нею, весь час підтримувати її в хорошому стані, дивитись за всіма будівлями. І росіяни, звісно, не хочуть віддавати цей ласий шматок назад в Норвегію. Тому й найняли цих 5 людей виключно для того, аби ця земля залишалася їхньою.
Свальбард – дуже автономний регіон. Скажу більше – є дуже багато російських поселень і міст, які є власністю Росії і Норвегія на них немає ніякого впливу.
В яку суму може обійтись така подорож?
Важко назвати конкретну ціну, тому що це може варіюватися від 1 тисячі євро до 20-30 тисяч, якщо брати до уваги норвежські ціни. Сума залежить від того, де ти будеш жити, що будеш їсти і чим будеш подорожувати. Місцеве населення дуже добре організувало свій туристичний бізнес і ціни всюди різні. Тому, коли ти прибуваєш і не знаєш, що де і як, то дуже легко попастись на людей, які тобі організують незабутню, але дуже дорогу подорож. А якщо готуватимешся заздалегідь, знайдеш собі судно, то скоротиш витрати разів у 10, а може і більше.
На острові ти мешкав у приватному будинку чи в готелі?
В готелі я провів лише одну добу, оскільки не зміг знайти жодного будинку по Каучсерфінгу (одна з найбільших всесвітніх мереж гостинності, реалізованих у вигляді онлайн-сервісу – ред.). Готель коштував не надто дорого – приблизно 1500 грн за ніч. Приміром, в Норвегії пляшка газованої води 0,33 л коштує 100 грн. Тож ніч в готелі коштує як 15 пляшок води, тому це не є багато. Решту днів проведених на острові я ночував на судні.
Розкажи про особливості острівного готелю
Я б назвав це не готелем, а, скоріше, хостелом, через те, що тобою особливо ніхто не опікувався, ніхто не питався чи ти поснідав, чи пообідав. Мені просто сказали – ось це твоє ліжко, ось це твоя кімната. Із особливостей можу назвати сейф, який знаходився в готелі. Це зроблено для того, щоб турист, який прийде з рушницею, міг залишити її у сейфі, а сам спокійно відпочити у себе в кімнаті.
Я, до речі, бачив у тебе фото з гвинтівкою. Як там узагалі зі зброєю? Чи має місцеве населення право на вільне володіння нею? Може є якісь обмеження?
На острові кожен має право на зброю. Не потрібно ніяких спеціальних документів. Ти повинен досягти повноліття, бути психічно та фізично здоровим. Ти можеш написати заяву на ім’я губернатора Свальбарду. Місцеві його називають Сиселман. Відповідь тобі приходить через 3 дні, після чого ти вільно купуєш собі рушницю. Це абсолютно нормально. На острові кожен чоловік має вогнепальну зброю. Але цьому сприяє дуже висока культура поведінки з нею. Я не бачив там жодної поліцейської машини…
А поліція там взагалі є?
Важко сказати. Всім керує Сиселман. Він там і голова поліції, він там і реєструє шлюби, він там закон і влада. Там немає депутатів, там немає нікого – все вирішує одна людина.
Рік тому на горі, на якій ми побували, були дві дівчини, які з необережності без зброї піднялися туди. В результаті одну із дівчат з’їв ведмідь, а інша, щоб врятуватися, стрибнула зі скелі.
Як ти дістав ліцензію на зброю?
Написав E-mail губернатору, через 3 дні отримав відповідь в якій він побажав приємної подорожі. В прикріпленні був дозвіл, я його роздрукував на чорно-білому принтері. І це все, що потрібно для того, щоб купити або орендувати зброю на Свальбарді (сміється).
Губернатора призначає центральна влада?
Так. Цю людину призначають з Норвегії. У Сиселмана є свій криголам, який завжди стоїть в порту. Це людина, яка користується дуже великою повагою.
Він користується великою повагою, але, тим не менш, органу місцевого самоврядування на острові нема
Свальбард – дуже автономний регіон. Скажу більше – є дуже багато російських поселень і міст, які є власністю Росії і Норвегія на них немає ніякого впливу.
Чим ти займався всі 10 днів на Свальбарді?
Коли я прибув на острів, я зрозумів,що не можна втрачати жодної хвлини. Спочатку я вирушив у спортивний магазин,щоб орендувати зброю. Продавцю я показав копію моєї ліцензії. Я запитав, чи нема нічого страшного у тому, що на ліцензії нема мокрої печатки. А він відповів, що тут нічого такого нема, і що всі мешканці Свальбарду знають підпис Сиселмана, тому підробити його неможливо. Через 5 хвилин я вже тримав у руках рушницю, а через 10 хв вирушив у гори. По дорозі я зустрів студента місцевого університету…
На острові є університет?
Так, у них є міжнародний університет, в який по різних програмах прибувають студенти з Європи. Це єдиний університет, який наближений до Арктики і в якому вивчають географію і геологію Арктики.
В університеті діє програма Еразмус (програма обмінів студентів, викладачів та науковців країн-членів Євросоюзу, а також Ісландії, Ліхтенштейну, Македонії, Норвегії, Туреччини – ред.).
Саймон один із студентів, він також був з рушницею. Він розповів мені історію, що рік тому на горі, на якій ми побували, були дві дівчини, які з необережності без зброї піднялися туди. В результаті одну із дівчат з’їв ведмідь, а інша, щоб врятуватися, стрибнула зі скелі. Їй вдалося вижити, але вона була травмована. Після того випадку навіть у місті рекомендують ходити зі зброєю.
Ведмеді, загалом, є мирні до людей. Небезпечними є ті, кого місцеві мешканці називають “цікавими ведмедями”. Вони приходять до людей з цікавості, і потім, коли наближаються до людини занадто близько, не відчувають себе у безпеці і нападають. Саме такий ведмідь і зустрівся тим дівчатам.
Люди там живуть у приватних будинках. Як часто бувають такі випадки, коли вони вранці прокидаються, а у них на веранді “непрохані гості”?
Таке буває часто. Я чув багато історій і навіть бачив, коли виходив з готелю, сліди ведмедя. Снігопад був сильний, але сліди ще було видно. Тобто, ведмідь там проходився годину-дві назад. Ніколи не знаєш, коли зустрінеш такого сусіда (сміється).
Які там існують правила поводження з ведмедями. Коли у них можна стріляти, а коли не можна?
Ведмедів там поважають більше ніж людей. Навіть не поважають, а захищають більше ніж людей. На острові є одна невеличка лікарня, в якій надають найелементарнішу допомогу для людей, однак ведмедів вони захищають дійсно серйозно. Якщо ти випадково застрелиш ведмедя, або застрелиш його не захищаючи себе, а просто тому що тобі страшно, збереться суд і тебе судитимуть за кримінальний злочин. У ведмедя можна стріляти тільки тоді, коли він наблизиться до тебе ближче, ніж на 20 метрів і в тебе не буде жодного іншого шансу врятувати своє життя.
Мій провідник – Ян, розповідав, що одного разу йому дуже близько зустрівся ведмідь. Це було десь до 30 метрів. Він зрозумів, що стріляти це не дуже хороша ідея, і зняв із себе шапку та кинув її ведмедеві. Йому дуже пощастило через те, що ведмедя зацікавила шапка – він почав її роздирати, гратися з нею. За той час Ян відійшов до зодіаку – це такий резиновий човен, і відплив до судна.
Коли ти подорожуєш на Свальбард, то можеш побачити свастику, або великі серп та молот.
За ці 10 днів ти зустрічав ведмедів?
Так, я зустрів близько 5 ведмедів. Не було жодного дня, коли я не бачив свіжих слідів ведмедя. Що було цікавим для мене, це те, що коли я бачив сліди ведмедя, обов’язково біля його слідів ще були сліди лисиці. Вони давні товариші і коли ведмідь полює на тварин – чи це олені, чи морські котики, за ним завжди ходить лисиця і доїдає.
Ти казав, що там багато українців. А що населенню острова відомо про Україну в цілому?
Сьогодні про Україну відомо цілому світу і острів не виключення. Через те, що там живуть і українці, вони знають все про Україну. Під час подорожі я зустрів двох жінок, які працювали в кафетерії. Одна із них була з Житомира, а інша була з Донецька. Що одна, що інша засуджують війну…
Засуджують в якому плані?
Звичайно, вони хочуть миру. Вони хочуть, щоб все це пошвидше закінчилось. Вони вважають, що життя людей – українців і росіян, це завелика ціна. Ніхто не хоче війни. І ніхто не хоче, щоб Україна була не українською.
Що тебе питали скандинави у спілкування? Маю на увазі питання про те, звідки ти приїхав
Спершу вони питали, що у мене написано на прапорі. Це було питання №1 (сміється). Коли я казав, що Надвірна – це містечко, з якого я приїхав, другим питанням було те, чи є у моєму містечку війна. Коли я казав, що у нас немає війни, що це західна частина України, вони питалися, що люди думають там і чи є в нас шанси повернути Схід країни. Питалися наскільки багато людей із Західної України там воюють. Це були найголовніші питання.
Давай трохи відхилимося від політики. Ти вже казав про право стріляти у ведмедя. А які ще цікаві особливості місцевого законодавства тебе вразили?
Звісно, правило про заборону смерті на острові. Це через те, що там вічна мерзлота і там не можна ховати людей. Всіх людей ховають на континенті у Норвегії. Щоб дістатись до нього треба годину летіти літаком. Це доволі велика відстань, і щоб тіло відправити на континент потрібні гроші, і, відповідно, цим вони обґрунтовують штраф. Ще один закон, який я вважаю дуже потрібним та важливим – на Свальбарді не можна нічого забирати з острова і нічого туди привозити. Тут мається на увазі історична спадщина. Вона там всюди. Весь Свальбард засипаний кістками звірів, яких вполював ведмідь, чи які загинули природньою смертю. Останки не можна рухати чи переставляти, лише фотографувати.
Тобто скелети тварин для них є історичною спадщиною?
Так. Через те, що зараз проводиться дуже багато наукових досліджень на предмет того, який вік цих тварин. І хоч туристів не так багато, але і те трохи шкодить.
Я чув історію про те, що навіть сам Сиселман порушував цей закон. Так що таке допустимо не лише в Україні, а й в цивілізованих країнах, як Норвегія.
Мешканці розповідають, що їм заборонено навіть каміння пересувати, бо це може нашкодити фауні. Однак Сиселман та його команда виклали із каміння, “історичного каміння” як вони це називають, літеру Н для вертольота. Звісно, це такі подвійні стандарти, тому що звичайним людям цього не можна робити, але Сиселман тут закон і може робити все, що завгодно.
Також, чув історію як колись на острові були представники СРСР, а в часи Другої світової “промишляли” нацисти. І кожен в своїй гавані виклав свій символ. Тому, коли ти подорожуєш на Свальбард, то можеш побачити свастику, або великі серп та молот.
Це вони також не чіпають?
Це заборонено чіпати. Одна історія розповідає, що якось з Німеччини приїхали туристи і розклали ту свастику, бо повважали це ганебним. Після цього один провідник для того, щоб відновити “історичну справедливість”, знову склав із каміння ту свастику і 2 роки сидів за це у тюрмі.
Він сів за те, що чіпав каміння, чи за те, що відновив свастику як символ нацизму?
За те, що чіпав каміння. Через те, що там не можна порушувати ту “гармонію”, яка склалася історично.
Чи готове місцеве наслення вирушити у туристичну подорож до України?
Якщо брати скандинавів, то там зовсім інший рівень життя. Для них ми як країна третього світу і туди можуть поїхати лише якісь відчайдухи, які хочуть побачити як це воно – виживати.
Який момент з подорожі тобі закарбувався в пам’яті найбільше?
Розуміння того, що на тому місці, де я стою, ще хвилин 20 тому був ведмідь і я не знаю, де він є зараз. І побачити не можу, через сильний снігопад. Це таке відчуття на межі паніки і страху, коли ти наодинці із самим собою, своїм характером і повинен зібратися та не втрачаючи пильності продовжувати йти.
0
0 
45
1
0
0
0
