У Франківську відкрили меморіальну дошку священику, який народився у засланні та переслідувався КДБ. ФОТО

В Івано-Франківську неподалік вулиці Бандери встановили меморіальну дошку єпископу УГКЦ Миколі Сімкайлу.

Окрім цього, частину вулиці Бандери перейменували на його честь.

“Владику Сімкайла часто пов’язували з Меморіальним сквером. Саме тут у 1989 році він провдив цю відправу, коли зібралося десятки тисяч франківців. Владика Сімкайло дуже багато зробив для відродження релігійного руху, для відродження національного руху в нашому місті”, – розповів заступник міського голови Івано-Франківська Михайло Верес.

Меморіальну дошку було встановлено за ініціативи ГО “Поклик нації”.

“Я пригадую його (Миколи Сімкайла – ред.) останній виступ у Дем’яновому лазі, і тоді мені здавалось, що він все відчував. Він з такими емоціями закликав всіх покінчити з тією ворожнечою в українському суспільстві для того, щоб об’єднатися. Він неначе відчував, що попереду нас чекав набагто сильніший ворог, який вимагає української єдності”, – згадує Верес.

В перспективі міська владає планує встановити нову, більш якісну меморіальну дошку. Михайло Верес не виключив, що на цьому місці встановлять і пам’ятник.

Михайло Верес

Довідка

Микола Сімкайло – єпископ Української греко-католицької церкви; з 13 липня 2005 до смерті — єпископ Коломийсько-Чернівецький.

Народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році батьки повернулися в Україну, і Владика Микола вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив в 1967 році.

У 1967–1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як «син націоналістів» не міг поступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), Владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. З того часу, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с. Підпечери під час Божественної Літургії Владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив по станицях УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Тайни.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з Владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало з 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі Січових Стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

Серце владики Миколая (Сімкайла), Єпарха Коломийсько-Чернівецького, зупинилося 21 травня 2013 року внаслідок раптового погіршення стану здоров’я. цього дня владика помер.