Нещодавно в Івано-Франківську відбувся неординарний фестиваль Арт Ефект, в рамках якого було представлено безліч мистецьких перфомансів, виставок, музичних та театральних виступів. Організатор фестивалю Тетяна Голинська написала для ресурсу УФРА про досвід організації проекту, ідеї, мотивацію та кумедні моменти, що виникли під-час проведення фестивалю.
Тайм-менеджмент
Першим завданням для нас було підшукати потенційних учасників та ідейних людей, готових допомогти. Згодом – телефон розривається від пропозицій взяти участь. Ти не можеш відмовити, але й не можеш прийняти. Знаходиш підхід до кожного. До прикладу, деякі музиканти й гурти, що виконують досить якісну музику, заповнювали заявки, коли ми вже мали сформований лайн-ап. Важко таким людям запропонувати запасну лаву, а іншим уже не відмовиш. Отож, має бути тайм-менеджмент, конкретні вимоги та критерії (перш за все внутрішні).
Онлайн проти телефона
Ми створили сайт для реєстрації учасників саме для того, аби спростити відбір. Але зрозуміли, що не всі готові до цього. Люди телефонували з питаннями, чи обов’язково реєструватись на сайті, чи можна телефоном, хоча кнопка «зареєструватись» містила тільки декілька питань. Але ти не можеш витратити багато часу саме на це (що було моєю помилкою). Кілька днів я провела в соцмережах і на телефоні. Порада: в таких випадках варто на годинку вимкнути все, що пов’язане з супутниковим зв’язком, і поїхати на велосипеді до водойми чи парку.
Відмова
Відмова людей перед самим заходом – поширена річ. Тому завжди слід мати план Б. Люди різні, їхні вчинки також. Були такі, хто просто ігнорував захід, хтось попереджав, пояснюючи обставини. Знаходились і ті, хто відмовлявся бути частиною проекту, але пропонував допомогу інших. Це дуже радувало.
Форс-мажор
Хто б міг подумати, що комусь потрібні чужі мотузка та взуття?
Ось одна історія. Влаштовуючи виставку, довго сушили голову, на що вішати картини: стенди, дерева, стовпчики. Зупинились на мотузці. Все підійшло ідеально, розвісили картини, хлопці допомогли зафіксувати мотузку спеціальними конструкціями. Але на другий день ми помітили, що мотузки стало дещо менше…Виявляється, в нашому місті є «мотузкові грабіжники».
Ще одна не менш цікава історія, так само про крадіжку. Першого дня фестивалю деякі речі учасників безслідно зникли. Позаду малої сцени, що в парку, є декілька кімнат, де учасники та волонтери переодягалися, залишаючи там одяг та речі. В той момент, коли ми з’ясували, що речі зникли, розпочиналася імпровізація «Стихії» за участі танцюристів та місцевих художників біля пам’ятника Шевченка. Потрібно було на декілька метрів провести подовжувач та колонку з мікрофоном для музичного супроводу перформансу, а розетка розташована позаду малої сцени. Що робити? Тут починає діяти «закон підлості». Немає поряд волонтерів, початок перформансу без звуку, крадіжка, відчай і невідомо, що буде далі. Береш в руки продовжувач і несеш, поки хтось із волонтерів не перебирає ініціативу у свої руки. Два в одному – і ти розумієш, що не розірвешся.
Тому важливою є команда, яка готова підтримати в будь-яку хвилину, а також розподіл обов’язків. Викликали міліцію, тривали пошуки. Добре, що жертвами такого безглуздого інциденту стали учасники театру-лабораторії «Вне Стен». Театрали сприйняли ситуацію з гумором і розвіяли напружену атмосферу. Все владналось, речі повернули.
Нотатки
Завжди потрібно, як слід, все розпланувати, записувати в декількох нотатниках, телефоні, органайзері, руках, – будь-де. Нотувати всі справи та думки. За час підготовки фестивалю я зрозуміла, що моя голова не настільки містка, а в останні дні вона була, наче вичерпана.
Делегування обов’язків – забути про «все й одразу»
Ти можеш робити все до того моменту, поки розумієш, що не можеш нічого. Не потрібно доводити себе до втрати контролю. Про це слід подумати заздалегідь. Одна голова – добре, дві краще, а три – ідеально! Розподіливши обов’язки, потрібно бути пильним та спостережливим. Мені з цим пощастило: люди, які мені допомагали та були відповідальними за певні напрямки, не підвели, а були хорошим рушієм і мотиватором.
Неможливо бути скрізь і всюди, а я хотіла. Намагалася побути з кожним, але не встигла. Важливо цікавитись справами інших, допомагати й бути разом, але не втрачати себе. Залишатися цілісним.
Зона комфорту
Важливо вийти із зони комфорту, отримати досвід долання труднощів. Якщо цього не відбудеться – жодного результату. До прикладу, аби навчитись ходити, потрібно декілька разів упасти.
Музика чи книжка?
Ми зрозуміли, що музика, театр та розваги більш популярні, ніж літературні читання та презентації. Тому потрібно почати пропагувати літературу та письменників, які роблять внесок у розвиток літератури. Проте, залучати людей до літературних заходів слід маленькими порціями і рекламувати саме в тих колах, де це може бути цікавим.
Пріоритетність
Для мене розставляти пріоритети – відносна справа. Як не старайся, все одно, візьме верх те завдання, яке дає про себе знати в першу чергу. Це не правильно, адже має бути чіткий план завдань. Але цього вчишся з часом. Можна змоделювати таку ситуацію. Припустімо, маєш декілька справ: помити посуд, написати статтю на завтрашній вечір, вигуляти собаку та не забути сходити на лекцію ввечері. Що віднесеш під номер 1, 4? Все залежить від тебе.
З командою фестивалю я не помилилася
Без своєї команди я б не впоралась із завданням. Кожен у своїй сфері, але ми ніколи не забували, що є одним цілим. Андрій Багриновський займався IT та допомагав у мистецькому наповненні проекту, а фінансовий директор проекту Олександр Донець залучав партнерів та узгоджував питання з місцевими органами влади. Генерувати ідеї не так важко, як їх реалізувати.
Всі модератори та куратори літературної, акустичної сцен, фотосушки, експозицій та майстер-класів не підвели. Я вражена такою ініціативністю та підтримкою. Таких людей потрібно триматися. Після фестивалю я однозначно можу сказати, що платформу ми створили. А зараз готуємо низку акцій та заходів, про які повідомимо невдовзі. Маємо хороший ресурс, злагоджену команду й позитивне налаштування.
Усе це вартує того, щоб відчути на своїй шкірі купу мурашок, одні з яких кусають, а інші – приємно лоскочуть. Людям потрібно показати, що вони потрібні іншим. А вони, у свою чергу, залучають наступних. Це сила взаємодії. Я дуже вдячна всім волонтерам, які заспокоювали мене та робили те, що ми їх просили. А також фотографам Ігореві Шерепоту, Надії Пушко, Ярині Гречаник та Павлові Кузику за організацію фотосушки.
Особлива подяка Славкові Хоменку, який зібрав дітлахів та провів майстер-класи по створенню мультика. Для мене самої це було новинкою, ще й якою! До речі, очікуйте – незабаром буде декілька мультиків, створених руками самих дітлахів.
0
0 
0
0
0
0
0
