Новини Івано-Франківська | “Івано-Франківськ – перлина в серці України” – відомий блогер про столицю Прикарпаття. ФОТО

Нещодавно відомий мандрівник і блогер Олександр Лапшин відвідав Івано-Франківськ і сміливо назвав наше місто перлиною у серці України.

А ось, що пише сам Олександр, який відвідав уже понад 100 країн світу, про Івано-Франківськ:

Подорожуючи Західною Україною, мене не залишало відчуття, що це Польща, або навіть Прибалтика. Як відомо, ці землі стали Україною лише після Другої світової війни, звідси і європейська архітектура. Але ще й менталітет людей, адже їх бабусі ще пам’ятають коли вони були польками, а виняткові довгожителі згадають Австро-Угорщину. Тут по-європейськи чисто, акуратно, люди якісь спокійні, ввічливі й побожні. Перетинаючи кордон з Закарпаття до Угорщини і Словаччини, ви навіть особливої різниці не помітите. Тим більше абсурдно виглядають графіті на тему “єдиної України” у вигляді проблемного Донбасу, який являє собою повну протилежність у всьому. Хочеться місце людям підказати, що “забийте” ви на проблемний регіон, він вам не потрібен, а самі рухайтеся до Європи. Ми в Іано-Франківську всього на півтора дня і далі за маршрутом Львів. Отже –

Для більшості знайомство з містом починається з його чудового ж.д вокзалу, споруди 1866. У нашому конкретному випадку було трохи інакше, оскільки ми прилетіли на літаку з Києва, адже квиток по акції коштував всього на пару доларів більше, ніж в купейний вагон поїзда. Зате ми звідси виїжджали –

Тут вкрай незвичайна Ратуша 1870 року, яскравий приклад Австро-Угорської архітектури в цих краях. У ту пору місто називалося Станіславів, а Франківськом він став лише в 1962 році. Дивно, що історичний центр цілком пережив радянську епоху без “вкраплень” хрущовок і збиткових монстрів червоної цегли –

Впринципі, Франківськ можна сміливо назвати маленьким Львовом.

Дуже цікаво гуляти містом і намагатися на око визначити епоху в яку була побудована та, чи інша будівля. Наприклад, готель “Дністер”, думаю польський перід і побудована десь у тридцятих роках –

Тут немає якихось унікальних і неповторних будівель; містечко приємне в цілому, тут треба не поспішаючи гуляти, насолоджуючись старою доброю Європою, нехай і місцями застарілою.

Місцеве КДБ (управління національної безпеки), де мій туристичний вигляд з фотоапаратом у руках викликав інтерес мужика, який щось крикнув із дверей. Почувши у відповідь “Do you speak english?”, Той зніяковів і зник всередині. Між іншим, у колишньому СРСР це бронебійний варіант зображати з себе іноземця в спілкуванні з подібними долбо ***ми –

А сьогодні тут фестиваль меду! Це круто, мед ми любимо –

Ратушна площа –

Точно польський будинок, без всяких сумнівів

А ці можуть бути австрійськими –

Івано-Франківська синагога, вона діє і сьогодні. Спробував її відвідати і був з ганьбою звідти вигнаний якимось злісним мужиком. Треба сказати, в українських синагогах вже не в перший раз стикаюся з необгрунтованою недружелюбністю. Пару років тому нас не впустили в синагогу Вінниці, типу там не місце для прогулянок. Потім правда змінили гнів на милість, дізнавшись, що я з Ізраїлю, але бажання там залишатися не було. І тут така ж фігня. Заходжу, там чоловік десять сидять спілкуються за столом. Почули скрип дверей, обернулися, дивляться на мене з таким виглядом, ніби вони там сексом займалися, а я їх відірвав від важливого процесу. Один підбігає і сходу: “-Хто вас сюди пустив ??”. Відповідаю, що це храм божий і я не потребую дозволу, щоб його відвідати. Рабин підходить, явно американський дядько з бородою в чорному капелюсі і говорить по-російськи з американським акцентом “Ви з якого питання?”. Відповідаю, що хочу подивитися синагогу і зробити кілька фотографій. Ні, ніззя фотографувати, говорить рабин. Ну і вони так ненав’язливо мене тіснять до виходу. Та пішли вони.. (цензура – Станіславське ТБ.)! Розвернувся і пішов.

А будівля 1899 між іншим. До війни тут була велика єврейська громада, яка становила третину населення міста. Майже всі вони загинули в Голокост. Тепер же місцевий рабин здає частину будівлі під комерційні приміщення, некрасиво взагалі-то –

В кінці дня мені треба було виконати важливу сюжетну місію. З цією метою я відправився в ту частину Франківська, куди не водять туристів. Під залізничний міст і далі –

Тут зовсім інші місця, похмурі і дуже похмурі –

Мені трохи далі по брудній узбіччі дороги. Тут ніхто вулиці не прибирає, на відміну від історичного центру –

З гуркотом проїжджає поїзд –

Потрібна вулиця зі старенькими домішками. Раніше тут був єврейський квартал, а під час війни – гетто. Всі його жителі були вбиті німцями та українськими поліцаями з УПА –

А ось і ціль моєї прогулянки –

Тепер можна повертатися назад, у бік вокзалу. Наш потяг через годину, є трохи часу перекусити в їдальні, що в провулку навскоси від вокзалу. Коштувало сущі копійки, навіть менше 1,5 доларів за все, що на столі –