Спекулювання на темі націоналістів – справа для України звична ще з далеких радянських часів. Хтось засуджує цю організацію і навіть використовує як страшилку. Хтось ледь не возвеличує і намагається влитися в її ряди.
Проте, не можливо не погодитися з одним – “Азов”, і як бійці, і як волонтери, зробив дуже багато для України у цей складний для неї час.
Починаючи як невеличкий партизанський загін “Чорний Корпус”, зараз “Азов” – це досить потужна структура, до якої входять полк Національної Гвардії із зразками новітнього озброєння та “Цивільний Корпус” – волонтерська ораганізація, яка діє насамперед в тилу.
В Івано-Франківську “Цивільний Корпус” очолює Сергій Сивачук. Про “ЦК”, полк “Азов”, війну, арабів-педофілів та вибори Сергій розповів в інтерв’ю Станіславському Телебаченню.
– “Цивільний Корпус Азову” – що це за організація і чим вона займається?
– З юридичної точки зору – це громадська організація “Товариство сприяння збройним силам та флоту України”. Але як громадська організація, “Цивільний корпус” є лише частиною великої азовської сім’ї, яку складають і бійці полку “Азов”, і ветерани, і всі, хто є дотичними до тих процесів, які почалися на Майдані і тривають по сьогоднішній день.
“Цивільний Корпус” є найбільш організованою частиною азовського руху. Це суспільно-політичий рух, який має на меті консолідацію всіх проукраїнських сил і ставить собі за мету побудову дійсно суверенної та незалежної України ХХІ століття.
– Ядро “Цивільного Корпусу” – це ГО “Патріот України”?
– Так. Організація була відновлена в 2005 році на Харківщині Андрієм Білецьким (перший командир полку Азов, народний депутат – ред.).
– Наступне питання я даю всім громадським організаціям, які активно діють на території України – звідки йде фінансування?
– “Патріот України” починав діяти виключно на самофінансуванні. Основне джерело доходів – це членські внески. Також, під членськими внесками може розумітися використання майна, яке знаходиться у власності членів організації.
Із зростанням нашої популярності і з створенням полку “Азов” в нас з’явилося багато людей, які нам симпатизують і готові допомагати не лише добрим словом, але й матеріально.
– Це приватні підприємці?
– Частково і приватні підприємці, і цілі підприємства.
Наше завдання – допомогти людині вирішити свої проблеми.
– Ці люди лише з України, чи із-за кордону також?
– З-за кордону також. Справа в тому, що “Цивільний Корпус” має свої підрозділи і за кордоном, наприклад, в Польщі, в Італії, в Португалії. Там дійсно є активні українські патріоти, які, на жаль, не можуть зараз бути в Україні, але дуже пропускають всі ці події крізь себе.
Тут немає жодних таємниць – допомагати може кожен. Так само і ми. Основною рисою нашої діяльності є волонтерство.
Всі думають, що волонтерство пов’язане лише зі збором допомоги і відправкою її на фронт. Але, от сьогодні нам телефонували з “Дому Сірка” (благодійна організація, яка допомагає бездомним тваринам – ред.) і просили допомогти. Ми, звісно ж, відгукнулися.
Також, ми допомагаємо ветеранам інших кампаній національно-визвольної боротьби. Зокрема, ОУН-УПА.
Ми в жодному випадку не культивуємо ідеологію нацизму. Натомість, як українські націоналісти ми маємо свою течію, яка називається “соціал-націоналізм”.
– Хто може стати членом організації?
– Будь-який громадянин України, який досягнув 14-річного віку. Звісно, за згодою батьків.
Зараз ми працюємо над створенням ініціативи для молоді, яка буде називатися “Організація української молоді “Джура”. Це для дітей дошкільного та шкільного віку, а також юнацтва. Там буде вестися патріотичне вихованя у військово-спортивному плані.
В нашому новому офісі почала діяти юридична консультація. Люди, часто не розібравшись у ситуації, закликають йти пікетувати ті чи інші установи. Ми їх запитуємо – наскільки Ви самі готові брати участь в акціях? Наше завдання не просто ходити і вирішувати чужі проблеми. Наше завдання – допомогти людині вирішити свої проблеми. Якщо вона сама готова включатися, то з нашого боку це тільки вітається. Але якщо людина намагається нас обтяжити своїми проблеми, то це вже безперспективно.
– Питання провокативне, але все ж я дуже хочу і мушу його задати. Частина суспільства відверто вважає і полк “Азов” і “Цивільний Корпус” неонацистами. Як ви до цього ставитесь?
– Це все закиди. При чому засновані на радянських пропагандистських кліше, коли всі звикли сприймати нормальні прояви українського патрітизму, навіть не націоналізму, як фашизм. Тут можна довго дискутувати. Люди плутають терміни – говорячи “фашисти” вони мають на увазі нацистів. Йде підміна понять, вони не відрізняють слова “нацист” від “націоналіст”.
Ми в жодному випадку не культивуємо ідеологію нацизму. Натомість, як українські націоналісти ми маємо свою течію, яка називається “соціал-націоналізм”. Прошу не плутати з націонал-соціалізмом (нацизмом – ред) – то дві різні речі.
Як я можу відповісти на закиди? Коли людина сидить на дивані і дивиться телеканал “Інтер”, а потім не вникаючи, чим займається полк Азов на фронті, просто махає рукою і каже: “Та то все фашисти”. Людина боїться всього того, що їй невідоме. Я розумію, можливо ми замало висвітлюємо нашу діяльність і цим користуються наші вороги. Проте, ми видаємо полковий часопис “Чорне сонце”, виготовляємо масу листівок, буклетів, які пояснюють нашу діяльність.
Тим, хто хоче детальніше дізнатися, варто прийти до нас і спитати: “Хлопці, хто ви і яка ваша ідеологія?”. Нашою ідеологією є український націоналізм адаптований до сучасності.
Є війна. Хлопці зібралися і поїхали на війну, організували полк. Не батальйон якийсь добровільний, незрозуміло де, який має купу запасних частин і невідомо чим займається…
Інколи звичайний дитячий малюнок може зробити більше, ніж мішок картоплі чи тисяча гривень.
– Це ти зараз натякаєш на Добровольчий Український Корпус Правого Сектору?
– Аналогій можна багато проводити. “Азов” – реальний бойовий підрозділ, який майже у повному складі завжди знаходиться на фронті.
Чого лише варта Широкінська операція (звільнення Широкино в лютому-березні 2015 – ред.)! Я не побоюся цих слів, проте це єдина успішна наступальна операція української армії за всю цю війну. Звичайно, були такі серйозні моменти, як оборона Донецького аеропорту, різних блокпостів, але в плані наступу Широкине єдина успішна операція, яка забезпечила спокій мешканців міста Маріуполь.
Ми розуміємо, що самими лише військовими здобутками і перемогами неможливо забезпечити спокій для українського народу та держави. Ми розуміємо, що на фронті кується від сили 40% української перемоги. А 60% – це все, що відбувається в тилу. Тому і був створений “Цивільний Корпус”.
Ми знаходимося в Івано-Франківську, тут доволі спокійно. А от такі осередки, як харківський “Цивільний Корпус”, наприклад, патрулює місто, відстежує та намагається присікати прояви сепаратизму спільно з правоохоронцями.
– Наскільки змінилася ситуація з волонтерським рухом за останні два роки? Виникає враження, що всі вже втомилися…
– Обсяги допомоги пішли на спад. Це вам скажуть будь-які волонтерські організації. Проте є люди, які з першого дня включилися в цю роботу і займаються нею дотепер. Як правило це підприємці, або люди, які мають стабільне джерело доходу.
Є села, які допомогають харчами, але лише в певний період – коли збирають врожай. Наприклад, села Чорнолізці, Одаї, Слобідка, Марківці та Майдан Тисменицького району. Важливість цієї допомоги полягає в постійності, адже на фронті хлопцям важливо відчувати, що про них думають, дбають і їхніми проблемами переймаються. Інколи звичайний дитячий малюнок може зробити більше, ніж мішок картоплі чи тисяча гривень.
Два роки тому зі зброї в бійців була арматура обмотана чорною стрічкою, щоб здалеку виглядало, ніби це автомати.
Щоправда, вже немає і проблеми з бронежилетами та касками, як це було на початках. Уже вирішується питання з транспортом. Раніше, коли треба було абсолютно все, починаючи від пакетиків з чаєм і закінчуючи безпілотниками, то тепер є конкретні статті потреб, які ми намагаємося задовольняти.
Полку “Азов” нічого скаржитись – він найкраще екіпірований і озброєний. Це все здобуто за рахунок великих зусиль. Наприклад, левова частина нашої артилерії – це трофейна зброя. Вона була здобута в бою, а не ниттям в тилу. Мовляв, “ми поїхали воювати, але ви нам дайте щось”. Взагалі, полк “Азов” починався як партизанський загін “Чорний Корпус”. Зараз це смішно, але два роки тому зі зброї в бійців була арматура обмотана чорною стрічкою, щоб здалеку виглядало, ніби це автомати.
В “Цивільного Корпусу” є наказ допомагати і іншим підрозділам, чи то НГУ, чи то ЗСУ.
– В полку зараз 1200 осіб. Скільки з них родом з Івано-Франківської області?
Насправді, дуже малий відсоток. Може 5-7%. І мене це тішить. Мені не подобаються ці лаври першості західноукраїнських націоналістів. Це хибно думати, що там понаїжджали лише львівські, тернопільські і івано-франківські “бандерівці” і всім заправляють. Насправді, там дуже багато хлопців і з Луганська, і з Донецька, і з Херсонщини, і з східних областей. Дається в знаки їхня гаряча південно-східна кров – вони дуже запальні. Такі справжні запорожці ХХІ століття (сміється).
Якщо говорити про Івано-Франківську область, то найбільше хлопців з Галицького району. Вони так компактно – як були, так і виїхали. Також є вихідці з Івано-Франківська, Надвірнянщини, Коломийщини, Городенки. Серед них є націоналісти, є колишні військові, є старші дядьки, які колись проходили службу в лавах радянської армії.
– Я знаю, що в полк “Азов” важко потрапити…
– Це добровольчий підрозділ. Рекрут, який приходить і зголошується на службу, повинен розуміти, що це буде не просто вигідне існування на базі – це реальний бойовий підрозділ, який бере участь в боях і несе втрати. Тому особовий склад полку обирається дуже ретельно. Зокрема, кандидати в бійці повинні пройти трьохтижневий вишкіл в Києві на базі “Атек”…
– На ту базу потрапляють всі охочі?
– Так, це абсолютно для всіх. Там вже оцінюють і фізичний стан людини, і моральний. Дивляться, як людина долає труднощі, як вона себе поводить в колективі. Буває, що вже за 2-3 дні кандидат може зрозуміти, що це не його.
Або буває навпаки – можуть побачити, що він не командос і не десантник, але він хороший логіст чи аналітик і міг би працювати в штабі.
– Давай перейдемо до проблем Івано-Франківська. Чи відомі “Цивільному Корпусу” якісь нові деталі у справі арабів-педофілів?
Нам відомо те, що всі інші фігуранти цієї справи вже втекли з Івано-Франківська до себе на батьківщину. Знову ж таки, ця інформація з неофіційних джерел. В основному, це вихідці з Йорданії.
Я думаю, що була спроба все “по-тихому” вирішити за гроші. Піти шляхом корупції – “ви нам гроші – ми вам свободу”.
В ході з’ясування ситуації нам стало відомо, що для арабів такі речі є цілком нормальними. Тут вони насправді не вчаться, а просто весело проводять час та вгамовують свою гарячу кров. Вже потім вони повертаються додому нагулявшись, інколи навіть привозять із собою дружину. І вже вдома, вони себе ведуть як нормальні правовірні мусульмани і нікого не ґвалтують та не розбещують, бо там за це їх можуть засудити до смертної кари.
І це ще дуже лояльно, тому що в них є таке поняття як кровна ворожнеча. Якщо, для прикладу, один араб скривдив дівчину з іншої арабської сім’ї, то сім’я скривдженої буде мститися усім чоловікам із сім’ї кривдника.
– На твою думку, чому правоохоронні органи у цій справі діють так пасивно? Раніше була інформація з Тернополя, де двоє студентів-арабів, причетних до розбещення, втекли додому. Тепер поступає інформація, що і з Франківська втекли. І чому поліція заворушилася лише після посту у Фейсбук?
– Я думаю, що була спроба все “по-тихому” вирішити за гроші. Піти шляхом корупції – “ви нам гроші – ми вам свободу”. Але так сталося, що з’явився активіст Степан Андрійців. Це викладач медичного університету, який не побоявся заплямувати престиж рідного навчального закладу.
Очевидно, шукаючи підтримки Степан Андрійців написав про це у Фейсбук. Ми про це прочитали, прочитали маса наших друзів. Ми зрозуміли, що за цю справу потрібно братися і сприяти тому, щоб вона була доведена до логічного кінця. Проте, оці зволікання поліції, перекидання відповідальності з одного відділу на інший, спроби відбілити винних – це все наслідки того, що там фігурують гроші.
– Чи не виключаєш ти того, що керівництво ІФНМУ знало про цей інцидент, але вирішило замовчувати його?
– Пан Рожко сказав нам, що вони знали про цей випадок, але не відраховували тих студентів, щоб ті одразу не втекли на батьківщину.
Я думаю, що затримали найбільш бідних, чи скажімо, невдах, яким не вдалося відкупитися. Як відомо, Йорданія – країна не бідна, і навчаються тут далеко не представники робочого класу. Як правило, це діти еліти. Проте, вони чомусь не їдуть в Сполучені Штати чи Англію, а їдуть сюди, де закони м’якші, де можна натворити таких справ і спокійно втекти додому.
І за це їх вдома ніхто не буде переслідувати. Це вважається нормальним – трошки погуляти. Нам відомі численні випадки, коли тут укладалися шлюби між українками та арабами, але потім ці шлюби були скасовані. Діти, які народжувались внаслідок таких шлюбів, були відібрані і їхнім українським матерям про них зараз нічого невідомо. Це було пов’язано і з медичним університетом.
Хотів би зазначити, що далеко не всі іноземні студенти “такі погані”. Наприклад, представники індійських народів ведуть себе цілком адекватно і я жодного разу не бачив, аби на них хоч хтось скаржився.
– Тобто, проблеми в нас виникають, здебільшого, з вихідцями із арабських країн?
– Як правило. Тут, мабуть, дається в знаки їхнє походження та релігія, яка, деяким чином, дискримінує християн і представників інших конфесій. І таке середньовічне варварство для них норма.
Всі дуже звикли говорити, що Європа мультикультурна… В чому ця мультикультурність полягає? В тому, що араби їм будуть робити дебоші, напади та зґвалтування, як це було в Німеччині, і в Голландії, і в Швеції?
– Якщо підтвердиться інформація, що ці івано-франківських 11 студентів таки втекли додому, то чи буде “Цивільний Корпус” влаштовувати акції протесту?
– Звичайно. Я думаю, що сподіватися на їхню екстрадицію в Україну марно. Але в наших силах зробити так, щоб подібне більше не повторилося. Ми плануємо провести уже найближчим часом загальноміські батьківські збори за участю і батьків, і класних керівників, і кураторів навчальних груп,і за участю арабського сегменту іноземних студентів. Все це для того, щоб пояснити нашим баткам та викладачам, а також поліції, що потрібно посилити контроль за неповнолітніми. Потрібно дійсно включити батьківський контроль – дивитися в що одягнуті діти, куди вони ходять, з ким ходять, що пишуть у соцмережах, як вони себе поводять на вулиці.
Студентам-арабам потрібно, мабуть, провести курс етнографії – пояснити, в якій вони країні опинилися, для чого вони сюди приїхали. Якщо вони приїхали сюди здобувати освіту – то будь ласка, нехай на цьому сконцентруються. Якщо ж ні – нічого їм тут робити.
Всі дуже звикли говорити, що Європа мультикультурна… В чому ця мультикультурність полягає? В тому, що араби їм будуть робити дебоші, напади та зґвалтування, як це було в Німеччині, і в Голландії, і в Швеції?
– Ти не виключаєш, що і в нас таке може бути?
– Абсолютно. З нашим рівнем корумпованості це може процвітати на значно вищому рівні. Те, що сталося з цими дівчатами для нас є провісником того, що вже мало місце в Європі. Якщо зараз на це не зреагувати, то потім уже може бути пізно. Тому я думаю, що цьому потрібно приділяти більше уваги і не бавитися в якусь таку однобоку толерантність. Тобто, ми до гостей толерантні, а вони роблять, що хочуть.
– Я пригадую круглий стіл з цього приводу напередодні Нового Року. Тоді один одіозний активіст Михайло Бойчук (відомий як “Хімік” – ред.) пригрозив поліцейським і дав їм добу, щоб притягнути винних до відповідальності. В іншому випадку, він обіцяв особисто виловлювати винних і привозити у відділок. В мене з’явилася думка, чи не може ця ситуація викликати міжнаціональну ворожнечу в місті?
– Я думаю, що це спричинить такі конфлікти. Більше того, невдоволення серед народу вже є. Дуже багато людей про це говорять, про це не забули. Зокрема, в нічних клубах відбувається багато сутичок на цьому підґрунті. Як правило, причиною конфліктів стають українські дівчата.
– Тут справа не лише в арабах. Навіть у випадку із розбещенням, ініціатива була саме збоку дівчаток. А їхні батьки ведуть себе дуже дивно.
– Це дається взнаки низький рівень інтелекту та культури. І в цих батьків, в першу чергу, і в тих же дівчат. Але, можливо, в цьому винне і складне матеріальне становище. Можливо, в очах дівчат культивується образ такого “прекрасного кавалера”, “арабського шейха”, який за все платить, водить тебе по різних закладах, всюди пригощає. А винагорода забезпечується натурою. Прикро, що так відбувається в ХХІ столітті. Що в нас люди, зокрема молоді дівчата, можуть так продаватися.
Те, що там деякі активісти обіцяли вдатися до більш жорстких заходів, то були порожні обіцянки.
Можливо така обіцянка була дана в запалі, але…
– Той активіст теж дуже цікавий…
– Ну так, це цікавий персонаж. І дотриматися тієї обіцянки теж було дуже складно, бо був даний завідома нереальний термін – доба часу. Але недотримання ним цієї обіцянки, відсутність звіту по діяльності наштовхує на ще більшу кількість питань, ніж відповідей.
Я пам’ятаю й інші заяви цієї людини. Колись він казав: “Ідіть всі додому, я сам витягну Майдан”. Ну, цікаво було б подивитися.
– В мене є ще одне питання. Ти зазначив, що азовський рух зараз дуже активно розвивається. В цей же час, багато експертів переконані, що перевибори до парламенту відбудуться вже найближчої осені. Чи буде ваш рух брати в них участь?
– Я думаю, що так. Це логічно. Я вважаю, що люди, які ціною життя виборюють незалежність України, мають повне право на участь у виборах. Можливо, не всі захочуть, але в лавах нашого руху знайдуться люди, які готові працювати у політичній площині.
– Ти сам взяв би участь?
– Так. Якщо ситуація не зміниться і нам всім не доведеться їхати на фронт. Або ще щось. Взагалі, цього не потрібно цуратися чи боятися. Люди кажуть – я громадський активіст, а влада це десь там далеко…
– Так склалася ситуація, що в Україні громадські активісти, які пішли в політику в тій чи іншій мірі дискредитували себе.
– Так. Те саме можна сказати і про деякі “бойові” підрозділи, як вони себе називають. До них теж є багато питань.
– Нещодавно я розмовляв з Василем Абрамівим. Він заявив, що “Державницька ініціатива Яроша” братиме участь у виборах. Чи готові ви до співпраці з ними? Адже, в іншому випадку це буде ваш прямий конкурент в боротьбі за голоси.
– Ми готові до співпраці з усіма силами, які працюють на благо України і надто з українськими націоналістами.
– “БПП” та “Народний Фронт” теж стверджують, що працюють на благо України. Навіть “Опозиційний Блок” теж нібито за Україну.
– Ну… Так. Можливо я сказав популістську річ. Але я думаю, що двом націоналістичним силам легше буде знайти спільну мову, ніж з більш ліберальними партіями.
Особливо ділити нічого, Україна в нас одна. Чим більше буде таких сил, тим більше ми зможемо охопити народних мас і тим швидше досягнемо бажаного результату.
Розмовляв Роман Стельмах
0
0 
0
0
0
0
0
