Спільно з Реанімаційним пакетом реформ (РПР) ми досліджуємо, які зміни відбуваються в державі, а які ще мають відбутися – і чому. Цього разу виконавчий директор Аналітичного центру CEDOS та співавтор закону про вищу освіту Єгор Стадний пояснив, навіщо укрупнювати спеціальності, чи забезпечить це автономію університетів та чому викладачі ВНЗ бояться змін.
Новий закон про вищу освіту прийняли ще у вересні минулого року, проте відчутні зміни почали відбуватися лише нещодавно. Найбільш суперечливим стало рішення Міністерства освіти і науки про укрупнення спеціальностей – їх кількість скоротили із 150 до 109. Такі нововведення викликали спротив серед викладачів та студентів провідних ВНЗ України. У свою чергу ініціатори реформи переконані, що це – перший крок до підвищення якості вищої освіти. Ми вирішили більш докладно розпитати про все це одного з авторів закону.
― Минулого тижня затвердили новий перелік галузей знань і спеціальностей, за якими будуть навчатися студенти. Чи означає це скорочення тих спеціальностей, яких тепер немає у списку?
― Чомусь ніхто не розуміє, що скорочення не відбуватиметься. Новий перелік з’являється через те, що змінюються самі принципи формування. Раніше державні стандарти передбачали перелік дисциплін, обсяг годин в їх межах, а іноді і конкретні теми, які треба викладати. Тепер вони будуть містити лише категорії кінцевих компетентностей, які мусить мати випускник, та деякі рамкові речі, як наприклад, кінцева атестація чи загальний термін навчання. Ми відходимо від стандартів, які дуже жорстко регламентують програми, і йдемо до стандартів, коли державу більше цікавить результат, а не те, як його досягають. Нові принципи — це корінь академічної автономії, яка запроваджується новим законом про вищу освіту.
― Тим не менше, чимало викладачів та студентів невдоволені. Багато з них переконані, що реформа призведе до ліквідації спеціальностей, а тому не підтримують її.
― Як людині, яка працювала над новим законом про вищу освіту, мені часом доводиться пояснювати певні речі навіть деяким ректорам. Хоча, здавалося б, вони мали б його вже давно прочитати і розібратися. Можливо, проблема в тому, що у нас не налагоджені ефективні комунікаційні канали. Причину я вбачаю в атмосфері, в якій розвиваються наші ВНЗ. Річ у тім, що керівники українських університетів здебільшого робили все, щоб мінімізувати будь-яке формальне або неформальне обговорення стану речей в їхніх навчальних закладах.
Знаєте, як раніше утворювалися спеціальності? Збиралися люди у столичному вищому навчальному закладі і вирішували: от у нас є, припустимо, спеціальність «інформатика», а давайте ще зробимо «комп’ютерні науки». Яка між ними різниця? Практично ніякої, але є кафедра, яку хочуть зберегти, тому під неї проштовхували спеціальність. Таким чином зникала конкуренція, бо держава фінансувала і те, і те.
― Хіба це не має бути в інтересах ректорів? Який сенс перешкоджати обговоренню, а потім виступати проти реформи?
― За винятком кількох світлих людей, ректорський корпус перебуває на посадах дуже давно. Наприклад, ректор Луцького національного технічного університету вже 37-й рік на посаді, а Харківського педагогічного – 34-й. Вони тримаються на місцях завдяки тому, що вертикалі стосунків в університеті побудовані на лояльності. Лояльна людина мовчить і не критикує. Вихолощена культура неформального спілкування між викладачами університетів створює вакуум там, де мали б існувати ефективні комунікації. У таких умовах пояснити щось викладачам та студентам вкрай важко.
― У вас є можливість пояснити це зараз.
― Будь-який університет зможе запроваджувати спеціалізації в межах спеціальностей. До речі, в університеті Шевченка і раніше була така практика. У Могилянці раніше були так звані «майнори» або ж сертифікатні програми – по суті ж спеціалізації. Але якщо раніше в рамках цих спеціалізацій ми були дуже обмежені, то зараз стандарти не будуть такими регламентованими. Кожну спеціалізацію університет відкриватиме сам, держава – тільки реєструватиме.
Поясню на прикладі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Спеціальність «міжнародне право» зможе існувати як на юридичному факультеті, так і в ІМВ. Це призведе до конкуренції. Тому люди, які звикли жити у своїх гарантованих анклавах, почуваються дуже не впевнено.
― До речі, Інститут міжнародних відносин чи не найактивніше виступив проти реформи. Аргумент у тому, що укрупнення ставить під сумнів існування галузі знань «міжнародні відносини», адже в новому переліку її немає.
― Зрозумійте, що говорити ні про скорочення, ні про розширення недоречно. Для студентів нічого не зміниться, в їх дипломах буде записана як спеціальність, так і спеціалізація. По великому рахунку, їм взагалі немає чого турбуватися. У мене таке відчуття, що студентам Інституту міжнародних відносин пояснили зовсім не те, що є насправді, ними просто маніпулюють. Я свого часу мобілізовував студентів проти Табачника і знаю, що означає вивести їх на справжній протест. Чесно кажучи, я хотів побачити студентів ІМВ на вулицях, хай би вийшли під Міністерство освіти. Я б хотів на це подивитися, тому що це б виглядало дуже кумедно.
― А викладачі? Якщо керуватися вашою логікою, то вони геть нічого не розуміють.
― Я думаю, тут багато хто багато чого не зрозумів. Головна проблема — «спеціальності» плутають із «програмами». Відкрийте перелік МСКО (Міжнародна класифікація системи освіти. ) – там, наприклад, немає спеціальності «міжнародна інформація». Але це не означає, що у світі в університетах немає такої програми. В Україні так само – ніхто не заборонятиме університетам відкривати програми з археології, гебраїстики, біохімії, міжнародної інформації, криптології, тепломеханіки чи безлічі інших фахів. Ще раз повторю сакральну фразу: ніхто нічого не скорочує. Університети зможуть формувати свої програми так, як вважають за потрібне.
― Наскільки мені відомо, кількість спеціальностей мала бути ще меншою. Тобто МОН не досяг бажаного результату? Чому ж кінцевий перелік саме такий?
― На самому початку міністерству довелося погоджувати перелік із кільканадцятьма відомствами. Через це його не вдалося втримати від лобістських атак. Проявились усі красоти української бюрократії, тому вийшло як вийшло. Так пролізли спеціальності на зразок «менеджменту в соціокультурній діяльності» — тут я бачу явний лобізм Міністерства культури. Я більш ніж впевнений, що для роботи керівниками закладів культури цілком вистачить «менеджменту», просто в його рамках треба обрати відповідну спеціалізацію. З інженерією, наприклад, теж все пішло не так гладко. До речі, першими почали чинити спротив якраз в КПІ, бо саме вони є авторами багатьох дублюючих напрямів у попередній номеклатурі.
Але від самого початку я би пішов від зворотнього: треба було сісти і подивитися, де буде приблизно однаковий державний стандарт, бо стандарти в категоріях кінцевих компетентностей – це річ загальна.
Наприклад, у переліку є галузь знань «Освіта», вона розбивається на сім спеціальностей, але компетентності для них будуть ідентичними. Треба було сідати групами фахівців, але не самими лише викладачами. Потрібен баланс між ними, роботодавцями та зовнішніми експертами. Я би дуже тут наголошував на останніх, тому що вони не замішані в українських розкладах лобізму.
― Але вони братимуть за приклад системи своїх країн, а у нас вона зовсім інша.
― Є чимало іноземних фахівців, які ставили на ноги кільканадцять освітніх систем у різних країнах. Україна має досвід такої співпраці, наприклад, щодо зовнішнього незалежного опитування. Вони мають погляд «над» і порівнюють, що і де спрацьовувало, а що – ні.
― Я так розумію, що одна з основних причин укрупнення спеціальностей – підігнати нашу систему освіти під європейську…
― Це одна з причин, але я б не називав її основною. У цьому аспекті йдеться про взаємовизнання дипломів. Але головна причина, на мою думку, у тому, що зараз у нас повністю відсутня конкуренція. Друга – у тому, що дуже часто роботодавці не розуміють різниці між багатьма спеціальностями. Часом доходило до того, що вони прямо говорили: в університетах готують тих, хто їм не потрібен. Це особливо видно по IT-сфері, бо ця галузь розвивається шаленими темпами. Але в університетах цього чомусь не чули.
― А тепер почують?
― Доведеться. Інакше вони будуть програвати, бо від цього залежатиме фінансування. Я не буду вам малювати райдужні перспективи, реформа є реформа – якщо люди не можуть працювати за новими правилами, вони просто вибувають з гри. Вони поступляться місцем конкурентоспроможним вишам, наприклад, Український католицький університет крокує дуже впевненими кроками. Тим більше, що за новим законом державне фінансування може йти і до приватних ВНЗ. За абітурієнта треба буде боротись.
― Що ця реформа повинна дати в результаті? І які її наступні етапи?
― Результат — це вища якість освіти. Наступним кроком буде створення нових стандартів. Паралельно стане на ноги Національна агенція із забезпечення якості освіти, яке забере повноваження МОН щодо акредитації програм. А потім після кількох років почне формуватись нова мережа ВНЗ за новою градацією.
Реформа передбачає, що ВНЗ будуть ділитися за іншим принципом, рівні акредитації відійдуть в минуле. Існуватимуть університети, інститути або академії та коледжі. Університет – це багатогалузевий ВНЗ, який має програми підготовки від бакалавра до доктора філософії. Інститут або академія – здебільшого моногалузевий. Коледж матиме тільки рівень бакалавра.
Це буде тривати довго – для того, щоб у нас з’явилася мережа ВНЗ за новою класифікацією, потрібно років сім. Головне, щоб це відбувалося в умовах конкуренції навіть в рамках одного університету. Відповідальність за програми нестимуть самі університети. А якість буде відслідковувати Національне агентство – орган, на який ми покладаємо великі надії.
platfor.ma
0
0 
0
0
0
0
0
