Гюзель Насалик – жінка дуже незвичної долі. Народившись в Росії в сім’ї татарських мусульман, сьогодні вона напівжартом називає себе «українською буржуазною націоналісткою». Власну родину Гюзель створила, познайомившись із молодим фізиком, випускником Львівського університету імені Франка Ігорем. Причому рішення одружитися вони прийняли вже за дві години після знайомства. Так і живуть дотепер – Гюзель займається парфумерним бізнесом та благодійністю, а Ігор Насалик є одним із найвідоміших прикарпатських політиків.
Під час інтерв’ю Гюзель Насалик розповіла журналісту Stanislavske.tv, як за 25 років подружнього життя можна зберегти кохання, яким є в побуті її чоловік, і як в українсько-татарській родині виховувалися двоє синів.
Пані Гюзель, 17 жовтня ви із чоловіком святкували річницю весілля − 25 років. Розкажіть, як Ви познайомились із Ігорем Степановичем, як впродовж цього часу разом зберігали свою сім’ю?
Історію нашого знайомства, мабуть, уже знають всі, бо ми про неї розповідали часто. Це сталося у ресторані. Ми разом прийшли на святкування дня народження моєї подруги. Але виявилось, що в ресторані немає місць і Ігор запросив мене з подругою за свій стіл. З того моменту і почалась наша спільна подорож життям.
У той самий вечір він мені запропонував вийти заміж − це сталось протягом двох годин після знайомства. Я, звичайно, спочатку сприйняла це як жарт. Потім зрозуміла, що він має досить серйозний намір і так сталось, що ми одружились. Зараз уже пройшло 25 років, але оглядаючись назад, можу впевнено сказати, що я тоді не помилилась, коли згодилась вийти за Ігоря. Все тому, що ми вибудували те життя, яке у нас сьогодні є. Я можу з чистою совістю сказати, дивлячись відверто в очі кожному, що ми є щаслива родина: у нас є кохання, у нас є повага один до одного, у нас є чудові діти. При цьому, вважаю, не погано виховані діти, хоча кожна мати вважає свою дитину найкращою. Я дуже вибаглива людина, як до себе, так і до тих, хто мене оточує. Але я розумію, що у мене чудові діти і чудовий чоловік.
Коли Ви одружились, то з чого почалось спільне життя?
Ми спочатку жили в Ульяновську (ред. – Росія). Ігор Степанович поїхав туди як молодий фахівець, і я також працювала молодим фахівцем. Нам обом потрібно було відпрацювати певний термін часу після вишу. Тому 2 роки ми прожили там разом, а потім чоловік захотів приїхати на Батьківщину (у Рогатин, Галицький район Івано-Франківської області). Я поїхала разом з ним, у нас тоді був уже маленький син Максимчик. З того часу живемо в Україні.
Я дуже люблю Україну. Попри те, що я татарка і вся моя рідина проживає в Російській Федерації, як каже мій чоловік: “Вона має російське коріння, але за визначенням вона є український буржуазний націоналіст”. Так воно і є, власне кажучи. Я вболіваю за долю нашої країни, вважаю, що вона гідна кращого. Також поважаю українців як націю. Особливо з огляду на останні події в країні. За ці два роки українці пройшли колосальний шлях, як мало яка сучасна нація в світі.
Розкажіть про своє походження. В якій родині Ви народились, що означає Ваше ім’я?
Я народилась у Росії, в мусульманській татарській сім‘ї. За національністю я татарка. Мої батьки стовідсоткові татари, адже і мої пращури були татарами. Напевне, і я б створила чистокровну татарську родину, якби не Ігор Степанович, який з‘явився у моєму житті і забрав мене сюди – в Україну. Моє ім‘я означає «прекрасна», «красива», «чудова» − це із тюркського. Мабуть, мої батьки хотіли, щоб я була дуже красива і розумна, бо я була однією дівчинкою в сім‘ї. Знаю, що вони на мене дуже чекали, бо у мене є два старших брата. Коли мама була вагітна мною, то вона дуже хотіла, щоб народилась донька. Власне, так воно і сталося.
Чи не було від батьків якихось застережень, дивлячись на те, які у вас і в Ігоря Степановича релігійні переконання?
Звичайно, були упередження. Моя бабця дуже набожна була людина. Вона вміла читати і писати арабською. Бабця мене не бачила ні з ким, крім мусульманина. Завжди хотіла, щоб я дружила з хлопцями, які, по-перше, татари, а, по-друге – мусульмани. Та сталося так, як вони не хотіли. Вважаю, що то є доля. Нічого страшного у родині через це не трапилось. Мої батьки прийняли Ігоря, як свого, вони були дуже толерантні. Батько сказав, що поважає, якщо це мій вибір, тому побажали лише щастя.
А як опанували українську мову, спілкуючись нею без жодного акценту?
Дякую, що Ви оцінили мою мову. Я не так вільно володію українською, як російською, звичайно, але намагаюсь говорити часто і вона мені подобається. Я чула колись вислів: “Украинский язык такой красивый и певучий”. Та лише коли починаєш говорити українською, то розумієш сенс цього вислову. В українській мові є такі слова, яких взагалі немає у російській. Коли я спілкуюсь російською, то хочеться вставити ті українські слова, які чітко передають ситуацію, в якій я знаходжуся.
Як ви виховуєте дітей? Це має бути щось оригінальне, адже дві культури, дві релігії, та й є чутки наче сини виховані у строгості? Яке місце пана Ігоря у вихованні дітей?
Я думаю, що кожна людина переймає той формат виховання, який існував у її родині. Мої батьки виховували мене строго, також знаю, що й у Ігоря Степановича батьки були дуже строгі. До нас ставили серйозні вимоги. Тому тепер і ми ставимо такі вимоги. Перш за все, хотіла, щоб мої сини були гарними людьми, щоб були чуйними, щоб бачили людське, а не зовнішнє, щоб вміли допомагати і підтримувати, а також, щоб були чесними по життю.
В Ігоря Степановича та сама система цінностей, що й у мене. Тому у питаннях виховання у нас не було ніяких суперечок. Звичайно, як батько, він у нас головний, так би мовити, господар у хаті. Він задає нам вектори руху, а я підтримую це і підтягую те, що він не дотягнув. Складних конфліктних ситуацій у нашій родині не пам’ятаю. З іншими дітьми мої сини не сварились. Хоч вони хлопці, але вони поважають один одного – битися не хочуть. Я вчила, що суперечку треба вирішувати не силою, а розумом, бо кожна людина вважає свою позицію особливою і правильною. Важливо знайти консенсус.
Розкажіть, який у побуті Ігор Степанович?
Він не є вибагливою людиною. Коли буває вдома, багато дивиться телевізор, а саме новини, щоб бути у курсі. Багато читає книг, газет. Коли були активні дії під час Майдану, то, пам’ятаю, вдома він від новин не відривався. Лише прийде з Майдану, і ні, щоб відпочити, а одразу до новин − і знов на Майдан. Адже дивились і хотіли розуміти, чим ми можемо допомогти. Коли бачила його обличчя, то розуміла, що він ввесь у тих подіях, десь далеко.
Після початку воєнних дій був час, коли він хотів зібратись і поїхати воювати, я ледве його зупинила. Все ж він брав активну участь: відвозив ліки, витягував поранених. Але це була дипломатична місія. Десь він напевно розуміє, що і тут роботи багато, і допомагати тут потрібно. Будь яка робота важлива, якщо вона спрямована на мир.
Як Ви переживали події на Майдані? Що відчували, коли чоловік відправлявся на Схід, хоч із дипломатичною місією?
Звичайно, важко. Мені було страшно. Мені і зараз ще страшно. Я переживала. Коли Ігор щось хоче зробити, то він це зробить, його не спинити. Але як можна спокійно пережити те, що чоловік поїхав на землю, де йде війна, де можливо усе?
Та я розумію, що переживання – це, власне, частина життя. Коли я народила Максима, подруга запитала, як я себе почуваю, то я відповіла, що мені за нього страшно. А вона сказала: “Цей страх з тобою назавжди”. Так і є − боїшся за своїх рідних завжди.
Вісім років Ігор Степанович був мером Калуша і приїжджав до родини лише у вихідні дні. Як Ви це сприймали? Як проводили час разом?
Зазвичай, коли він приїжджав, ми проводили багато часу разом. Більше часу були вдома, адже відчувалась його втома, бо Ігор Степанович завжди у комунікаціях, у роботі. Ми ходили гуляти, в кафе, кіно, в гості майже ніколи. Інколи просто хотілось посидіти поряд і помовчати.
Зараз Ігор Степанович Насалик балотується на міського голову Івано-Франківська. У Вас є тут улюблені місця? Як він стане мером Ви переїдете сюди?
Саму у Франківську народився мій другий син – Ігор. Пригадую, як я лежала в лікарні, гуляла навколо. Щодо переїзду, то оскільки я працюю в Києві, думаю, що переїхати буде важко. Не можу залишити роботу, бо треба бути на місці. Але хай Ігор спочатку стане мером, а тоді всі питання можна вирішити. Якщо треба буде, якщо Ігор скаже, що я потрібна тут – переїду. Хоча він ніколи мені не ставив умов, він демократичний.
Чим Ви займаєтесь на роботі і у вільний час?
У мене є власний бізнес, я презентую в Україні британський бренд Clive Christian. Також я є членом клубу “Cherchez la femme”, він єднає жінок з різних областей і з різними сферами зайнятості. Ми організовуємо допомогу мешканцям України, які цього в конкретний час чи конкретній ситуації потребують.
Я встаю о 5:30 щодня. Обов’язково у мене зранку швидка ходьба на свіжому повітрі, потім декілька вправ, потім сніданок, потім приводжу себе у порядок і вже тоді їду на роботу. Повертаюсь о 21:00 або 21:30, в залежності від справ.
У суботу я теж працюю півдня. У неділю, якщо Ігор Степанович вдома, то ми можемо сходити у кіно, пообідати разом, або просто прогулятись. Якщо немає Ігоря, то виїжджаю із дітьми, чи зустрічаюсь із подругами.
Які книжки полюбляєте?
Я читаю, але у мене завжди мало часу. Зараз читаю більше щось історичне та те, що стосується бізнесу. Як то кажуть, треба тримати руку на пульсі.
А Ігор Степанович?
Він книжки дуже любить! Читає багато, й при цьому книжки зовсім різні. Деколи дивуюсь, як він так багато читає, та ще й працює і встигає телевізор подивитись.
Чим займаються ваші діти? Ви впливали з чоловіком на вибір їхньої професії?
Старший син закінчив Київський міжнародний університет, він вчився за кордоном. Зараз, я так розумію, він хоче спробувати себе у політиці. Я рада, що він працює з батьком і допомагає йому, набирається досвіду та вчиться спілкуватись, він дуже сильний комунікатор. Його спеціальність − міжнародні відносини. Я бачила, що це його, і, чесно кажучи, впливала на це рішення. Бачила, що з нього може бути хороший дипломат. Тому я порадила, а він прислухався.
Молодший син зараз вчиться в Міжрегіональній академії управління персоналом. До речі, факультет той самий, що і в старшого сина. Та молодшого сина я не бачила конкретно в чомусь, адже він такий добрий, тендітний. Зараз за нього переживаю, бо він “тонка душа”. Я намагаюсь допомагати йому розкриватися у суспільстві – бо це іноді важко, але ж таки необхідно.
2
0 
273
0
0
0
0
