Знаю Василя Кітлярука з часів навчання в Ільцівській школі. Хоча він молодший за мене, але на шкільних перервах часто разом з ним ганяв м’яча чи сидів за одним столиком у шкільній їдальні. Через кілька років могли бачитись на сільських дискотеках.
Про це розповідає у статті Олег Гапчук – журналіст радіо “Вісті Верховини“.
Та доля вирішила познайомити нас дещо по-іншому пізніше, коли ми разом працювали у філії “Верховинський РЕМ” та виступали в одній команді КВК енергетиків “Гори по коліна”.
Василь Кітлярук народився в селі Красник, у простій гуцульській сім’ї працьовитих, добрих, ґаздовитих людей. Змалку не боявся ніякої роботи і вмів усе, що мав би робити кожен парубок на Гуцульщині (закладати плоти, косити траву, рубати дрова, доглядати маржину). Надалі Василь усе більше цікавиться різними технічними новинками, а це були незвичні для нас на той час комп’ютерні приставки і тепер усім уже дуже відомий “Тетріс”. Далі дитяче захоплення переросло у професію. Вдома у Васі чи не в першого на селі з’явився персональний комп’ютер. Пам’ятаю, буваючи у нього вдома, завжди бачив гори дискет, СD-дисків та різних мікросхем. Тоді це було його життям.
У “Верховинському РЕМі”, де хлопець працює програмістом, проявляє себе сумлінним працівником, бере активну участь у робочому процесі і чітко виконує свої завдання. Тут його і застає п’ята хвиля мобілізації.
Він, як і багато чоловіків з району, отримує повістку до армії. Та стільки часу, скільки Василь провів біля моніторів комп’ютерів, не може пройти безслідно, і у нього різко погіршується зір. Про це кажуть йому не тільки друзі, але й лікарі. Та Василь вирішує твердо: він іде захищати свою державу.
Як сам каже: “Не тільки тому, щоб ця нечисть не дісталася рідних Карпат, а й за майбутнє своєї донечки, яку люблю більш за все на світі. Бо саме вона для мене є найдорожчою людиною у житті”.
Уже на полігоні Василь довів, що готовий захищати свій край і своїх рідних без жодного сумніву. Саме тут він отримує першу відзнаку – медаль “За відмінну бойову підготовку”. А далі був батальйон “Черкаси”. Здається, парадокс: проблеми з зором – та Василь стає одним з найкращих стрільців батальйону як у стрільбі з автомата, так і з гранатомета. Саме гранатометником сержант Василь Кітлярук з позивним “Хакер” служить у зоні проведення АТО.
Уже через три місяці служби в батальйоні “Черкаси” наш земляк отримує ще одну вагому відзнаку за охорону надважливих стратегічних військових об’єктів.
У Василя є ще один важливий друг – машинка для стрижки волосся, яку він ніжно називає “Маленький кіборг”. З перших днів служби Василь опанував ще й професію перукаря. Як каже воїн із Красника: “Мої зачіски носять більше тисячі побратимів на передовій, і я цим теж пишаюся”.
Нещодавно Василь побував у відпустці, зустрівся з дочкою, рідними, друзями, колегами. А ще виявив для себе неприємну річ: виявляється, що за його відсутності земельна ділянка в сусідньому селі Бистрець, яка йому належить, пішла “з молотка”. Спритні ділки просто її продали. Цією справою уже займається прокуратура, а боєць повернувся в пекло війни.
Після того, як батальйон “Черкаси” ввійшов у 72-у окрему механізовану бригаду ЗСУ, Василь поїхав на передову. Та перед тим були два страшні місяці під Авдіївкою. Довелося пережити не одну вогняну ніч. Василь з побратимами не раз потрапляли під рясний шквал вогню та обстріл з мінометів. “Тоді, коли, як бджоли, в голові роїлися різні думки, навіть думав, що загину, автомат у руках “закипав” так, що залишив опіки на пальцях. Дуже близько розірвалася міна і перших три хвилини після того не чув жодного звуку, а навкруги бабахкало так, що не дай, Боже. Але саме віра в Бога і спогади про щасливі дні, проведені зі своєю дочкою, допомогли вижити”, – ділиться Василь.
Зараз сепаратисти посилюють обстріли саме тих позицій, де стоїть його бригада, та Мінські угоди не дають “вжарити по повній”, але хлопці не падають духом і, як каже Василь, у честь перемоги Джамали їм все-таки дозволили влаштувати маленький салют, і це багатьох підбадьорило, вселило віру в перемогу України.
Уже наприкінці цього літа сподівається повернутися додому, бо дуже хоче бачити, як росте його донечка, а ще скучив за мирним спокійним життям.
0
0 
0
0
0
0
0
