Франківських читачів причарувала “Марта з вулиці Святого Миколая” Дзвінки Матіяш. ІНТЕРВ’Ю. ФОТО

Нещодавно в книгарні «Є» в Івано-Франківську відбулася презентація книги Дзвінки Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая».

Це історія дорослішання дівчинки, яка мріє стати художницею, становлення її як особистості. Оповідь про життя її рідних і друзів, про творчість і натхнення, живопис і музику, любов і втрату. І про народження нового життя.

Станіславському ТБ вдалося поспілкуватися з авторкою та дізнатися як народився персонаж Марти, про плани на майбутнє та очікування від кожної презентації.

І сьогодні, у день народження Дзвінки, коли вже й новорічні свята не за горами, хочемо поділитися з Вами почутим.

Дзвінко, мабуть чи не кожного читача цікавить як взагалі з’явився персонаж Марти?

Марта вже живе у одній з попередніх моїх книг «Історія про троянди, дощ і сіль», яка складається з коротких оповідань. В них ідеться про людські взаємини, про любов і мудрість, про те, що єднає людей та допомагає нам краще зрозуміти одні одних. Там є талановита обдарована дівчинка, яка дуже любить малювати і декілька історій з її життя. В неї з’являється вчитель малювання, прототипом якого є Львівський художник Карло Звіринський, дійсно дуже незвичайна постать і як художник, і як педагог. Мені про нього розповідала його учениця, яка в 14-15 років мала щастя зустріти такого вчителя. І знаєте, мені просто стало шкода, що в мене в дитинстві не було чогось такого, адже це неймовірно змінює життя, це щось дуже унікальне. Тож мені захотілося щось таке написати і трошки з цим пожити. З цього всього й народилась Марта. І так сталося, що про неї написалася окрема книжка, бо дійсно ця дівчинка, не тільки мене, виявляється, зачепила.

А ким для Вас стала Марта?

Для мене вона для мене стала дорогою, таким собі провідником до чогось хорошого, світлого, позитивного. Марта для мене – місточок до моїх читачів.

На яку аудиторію розрахована Ваша книга? Чи буде вона цікава дорослим?

Звичайно. До мене неодноразово підходили дорослі, які казали: мені 28 років, але книжка про мене. Я припускаю, що ця книжка про ту дівчинку, яка насправді живе в дорослій молодій дівчині чи жінці. І я не один такий відгук вже отримала саме від жінок, яким уже 25, 30, 35 років. Тобто, те уявлення, що це книга для дівчаток 12-14 років виявляється неповним. Аудиторія читачів може бути набагато ширшою. Так само прочитали книгу дівчатка, яким 9 років і знайшли там себе, що було для мене несподіванкою. Мало того, деякі батьки купували книгу для дочок, яким 6-7 років. Я була дуже здивована, але мені сказали, що дитина настільки розумна, що книга саме для неї. Я ніколи не беруся звужувати аудиторію, адже, читачі дуже різні.

Дзвінко, а звідки черпаєте натхнення?

Це мабуть найскладніше питання. Якщо чесно, навіть не знаю звідки. Та з усього. (сміється – авт.) А іноді правда не знаю. Буває з’являється якесь одне речення, яке треба записати, а за ним тягнеться інше. А дуже часто є якийсь задум, збираєшся його записувати, вмикаєш комп’ютер, а виявляється, що в процесі пишеться щось абсолютно інше, тому мені це дуже важко пояснити. Іноді мені здається, що моя мама читає мої книги тоді, коли я їх пишу. Може це вона підказує якісь ідеї, може це вона в дійсності є тим натхненням, про яке ви питаєте.

Можливо у Вас є якась таємниця написання творів?

Таємниця? Хмм… Не знаю. Мабуть я дійсно бажаю читачам своїх книг щастя, в небанальному сенсі, а такої повноти буття. Знаєте, життя насправді буває дуже складним і іноді буває важко не впасти в глибокий песимізм, а тим більше в нашій реальності, яка багато кому здається такою з якої треба чимдуж втекти.

Які емоції у Вас були під час написання цієї книги?

Ви знаєте, був якийсь дуже рівний стан. Стан такого затишку і гармонії. Скажімо, коли я писала «День Сніговика» – то був стан величезної напруги, відчаю і якогось такого бажання писати казку про добро, про те, що воно переможе. І якась така несподівана для мене самої віра в те, що воно подіє.

А чого очікуєте від презентацій?

Я, якщо чесно, очікую діалогу, тому що той формат презентації, коли ми переважно говоримо з модератором він хороший, але він вже себе вичерпав і набагато важливіші речі відбуваються в діалозі. Я це побачила на зустрічах з читачами на Донбасі, де ми постійно намагалися розмовляти. Навіть коли є безліч питань і я на них відповідаю – я більше відчуваю цих людей, відчуваю з питань, що вони хочуть і тоді в мене складається відчуття наче я з ними усіма перезнайомилася, а коли немає діалогу, то в мене є відчуття якоїсь неповноти, недостатності, простір інакший. Умовно кажучи, для мене ці презентації – це певна робота і творча, і духовна, і куди серйозніша, ніж нам здається. Вона, безсумніву, дасть якісь наслідки за тиждень, за місяць або за рік, що ми вже не будемо знати, що це от саме звідти. А щоб діалог потрібно, щоб аудиторія не комплексувала і, наприклад, у Львові в цьому нам допомагали діти, розворушили батьків і дорослих, правда дорослих дуже важко розворушити і це проблема. Їм потрібні якісь майстер-класи. (сміється – атв.) Постійно відбуваються майстер класи для дітей, то в мене таке відчуття, що невдовзі треба буде робити це все для дорослих. Знаєте, їх неймовірно складно втішити, просто щоб вони трошечки посміялися під час презентації.

Можливо все залежить від міста?

Якщо все ж говорити про ментальність, то мені здається, що люди на сході та в центрі більш відкриті, більше йдуть на діалог і в них більше якоїсь такої, як це не дивно, дитячої чистоти, попри всі ті проблеми, які є. Взагалі багато що сприймається ними як чудо. Вражає те, що деякі речі, попри те, що їх намагалися знищити всеодно живі, тобто така феноменальна історія нашого спільного простору. Але і дуже багато болю є там на Сході.

А як вплинули на Вашу творчість останні події в Україні?

Книга «День Сніговика» писалася під час Майдану. А у книзі про Марту в місяці лютому є фрагмент присвячений тим, хто загинув на інститутській. Так виходить, що всі події там уже відбуваються кілька років, після того як закінчилася війна. Воно не може не впливати, воно дуже сильно міняє. Всі ми трохи помінялися: хтось більше, хтось менше. Але в будь-якому випадку, це трагедія і на неї треба якось реагувати.

Які у Вас плани на майбутнє? Можливо є ідея для ще однієї книги?

Народити дітей: синів і дочок. А щодо книги, то ідея без сумніву є, але мені ще поки що не хочеться говорити. Скажу, що і багато написано наче чернетка. Але самі розумієте, чернетки це все таки чернетки.

Дзвінко, не за горами новорічні свята, і кожна дитина з нетерпінням чекає подарунків від Святого Миколая. А Ви в нього вірите?

Звісно ж вірю. Я читала його біографію і вона, як на мене, варта того, щоб про неї теж розповідали дітям. З його життя є дуже багато прикладів, які завжди залишаються добрими прикладами. І дійсно те, що ця людина у нас асоціюється з даруванням подарунків, обдаровування одне одного – це насправді дуже добре. І всім звісно зрозуміло, що святий Миколай нашими руками дарує ці подарунки, бо важко собі уявити як би це він дарував їх за одну ніч хоча б частині Європи. В нього є наші руки і це добре, що нам хочеться підтримувати цю традицію, і я думаю, що йому це справді дуже приємно. І знаєте, коли в Коломийському музеї була презентація, то там було неймовірно багато ікон святого Миколая. Він мабуть трошки нам посміхався з них.

А що б Ви побажали своїм читачам?

Я б побажала їм віри в чудо. Нехай пишуть листи до Святого Миколая, але не тільки з проханнями щось принести, але просто так діляться тим, як прожили рік. Можливо щось цікаве і відбудеться після тих листів, бо йому ж не треба їх отримувати поштою. Ви пишете, а він з-за плеча читає. Все дуже просто. У тій реальності інакші способи пересування і отримування інформації. Отож, свята наближаються, уже пахне зимою. І я бажаю усім подарунків від святого Миколая і не тільки.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередня : “Карітас” просить небайдужих допомогти Святому Миколаєві прийти до дітей-сиріт. ВІДЕО
Наступна : Жінка-мер Бурштина рішуче налаштована на роботу, подекуди радикально. ІНТЕРВ’Ю

Про автора

Читайте також

Вхід

Зареєструватися
×