Наталя Перцович – молода мама, волонтерка та керівник Центру допомоги учасникам АТО. Мешкає в Івано-Франківську. Жінка каже, що відмовилась від роботи в органах державної влади, де пропрацювала 12 років, і зайнялася волонтерською роботою, бо при владі було тяжко. Все це трапилось у житті Наталі Перцович через події, які розпочалися ще у 2013 році – Революція Гідності, смерть побратимів та відправлення брата на фронт. Такій людині небайдужі чужі проблеми. Вона щиро вірить у мир та завершення війни на Україні, яка, на думку Наталі, нікуди не зникла. Волонтерка готова захищати права учасників АТО, навіть якщо її критикують та наголошоють, “не лізти туди, куди не просять”. Попри все, Наталя встигає виховувати двох дочок та бути керівником БО “Майбутнє Прикарпаття”, допомагаючи сім’ям учасників АТО. А щонайголовніше – знати кожну людську проблему особисто.
Кореспондент Станіславського ТБ поспілкувався з керівником “Центру допомоги учасникам АТО”.
Далі в інтерв’ю:
– Наталю, розкажіть більше про Центр допомоги учасникам АТО, хто працює у Центрі і як?
– Центр допомоги учасникам АТО має виконувати консультативно-дорадчу функцію при обласній державній адміністрації. Є Указ Президентка із внесеними змінами в жовтні 2015 року, у якому розписано чітко про те, що при обласних держадміністраціях має бути створено «Центр допомоги учасникам АТО». У цю структуру повинні увійти волонтери, громадські активісти, демобілізовані учасники АТО, тобто ті люди, які на волонтерських засадах працювали до тепер і вміли рухатися поза системою. Їх діяльність була успішною, їм вдалося багато зробити для військових зокрема та для їх родин. Волонтери вміли скоординуватися з структурними підрозділами ОДА , з працівниками, які займаються питаннями АТО і з усіма керівними органами державних установ. Тому що до цього часу було так: є влада і є волонтери. Волонтери на добровільних засадах працювали і дальше працюють. Дуже складно, бо війна відбувається не тільки там, а й тут. І саме зараз йде боротьба добра із злом, умовно кажучи. Бо час такий, що люди зараз добре себе проявляють, видно «хто є хто». Хтось намагається «кинути кістку» між тими громадськими активістами та волонтерами. Ці люди працюють в опозиції до влади, а владу часто налаштовують проти нас. Ми не є найманими працівниками і не є радниками голови ОДА, хоча дехто з координаторів Центру допомоги учасникам АТО в інших областях погодився бути радником. Так, це надає більше можливостей, але ми від цього відмовились.
– У Вас часто виникають проблеми, як-от з органами державних установ, як намагаєтесь працювати далі і вирішувати їх?
– Ми знаємо, що не можемо відступити, бо хлопці ще там – в окопах. Багато хлопців змирилося і кажуть, мовляв, скоро уже до нас будуть відноситись як до афганців і т.п. Ми не хочемо, щоб так було і за це переживаємо, бо люди віддали життя за нас і наш спокій тут, а також за наших дітей. Ми не знаємо як би було, якщо б наші хлопці не вийшли, як би тоді все обернулося. Ми маємо це розуміти і не маємо права здаватися.
Функції нашого центру прості: є бійці, які повертаються з АТО і вони не знають куди йти і до кого звертатися, з чого почати, їм деколи складно прийти у державну установу, бо вони більше довіряють волонтерам. Гадаю, ці моменти треба враховувати. Я не кажу, що треба робити поділ між владою і волонтерами, бо це наша спільна робота. Нам треба уникати конфліктних ситуацій. Часто і я можу різко висловитись, вступивши у конфліктну ситуацію, можу приймати певні рішення, які не можуть зрозуміти держслужбовці. Вони кажуть, що діють в рамках закону, я також дію по закону, але знаходжуся поза системою. Мабуть, саме тому, я звільнилася з державної служби рік тому, на якій пропрацювала 12 років. Звільнилася тому, що там було тяжко працювати, співставляючи волонтерську роботу і державну. Та я маю уявлення про цю систему. Зараз я є тут, але і була там. Я керівник Центру, також в нас є 10 координаторів на Прикарпатті. Кожен займається своїми питаннями по різних напрямках – сім’ї і діти, поранені, медицина, реабілітація, центр зайнятості і підвищення кваліфікації , загиблі і ті, хто у полоні та ті, хто зник безвісти, а також інформаційний напрямок.
– Як вдається все і про всіх знати, а також допомогти кожному учаснику АТО та його сім’ї?
– Ми не координуємо все самостійно, адже є громадські організації, спілки учасників АТО, яких на Прикарпатті 32, зараз об’єдналися вони в Асоціацію (Ред. – читайте за посиланням) – по 2 людини з кожної організації. Вони мають право голосу, можуть приймати колегіальні рішення.
А Центр – орган, який має надавати сприяння бійцям АТО , особливо демобілізованим, має вирішувати всі їхні питання. Ці питання можуть бути досить різноманітними: від найпростіших до житлових, до лікування і поранення.
Ми маємо координуватися зі всіма структурами аби допомогти людині вирішити її проблему.
Насамперед, Центр не дозволить процесів дублювання, для прикладу, людина отримала поранення чи сім’я загиблого портебує допомоги, вони можуть отримувати допомогу від держави, благодійників, діаспори, а коли Центр працюватиме з державними установами, то ми уникатимемо дублювання і зможемо відшукати ті сім’ї, які, насправді, залишились поза увагою. Вони можуть не бути у наших списках, але є в соціальних службах у списку.
Адже в нас є різні, навіть кризові сім’ї, про які ніхто не знав. В Івано-Франківську є така сім’я, про яку нещодавно дізнались лише. Тому це ефективно буде – співпрацювати з владою і з Асоціацією.
– Уже завтра 3 сесія Івано-Франківської обласної ради. Відомо, що на 2 сесії, бюджетній, виникли проблеми в учасників АТО з владою через депутатську комісію, яку не хотіли створити в облраді для учасників АТО й не створили. Чому так сталось?
– Депутати дуже добре розуміють, що коли буде в області створена така депутатська комісія з питань учасників АТО, волонтерства та інших питань, то вони там не зможуть працювати, бо не будуть мати своїх інтересів, адже є будівельна, комунальна комісії й інші. Зрозуміло, що ті люди, які входять в ці комісії мають професійну дотичність до неї, а щодо учасників АТО професійне спрямування мало відіграє ролі. Тому коли нам сказали, що питаннями АТО буде займатися комісія з питань охорони здоров’я і соціальної політики, ми прийшли на її засідання. Дві з половиною години ми брали участь в роботі цієї комісії. Дві години ми слухали всі питання по охороні здоров’я, далі 15 хвилин – по соціальнійполітиці і 5 хвилин говорили про АТО. Керівник комісії Манолій Піцуряк пояснив, що вона мала отримати продовження у назві «з питань охорони здоров’я, соціальної політики та АТО», але зазначив, що дуже довга назва би вийшла. Кожен не хоче брати відповідальність за ці питання, адже просто не буде – буде контроль за рухом коштів і це не всім є зручно. Депутати думали, що ми всі це проковтнем і забудемо.
Голова облради ще наголошував, що учасниками АТО буде займатися кожна комісія безпосередньо. Це добре, але ніхто не буде нести відповідальності конкретно. Навіть якщо волонтери чи громадські активісти будуть мати в цих комісіях свій дорадчий голос, то це не вирішить нічого
Нам кажуть йти до ІФ ОДА, що там є створений центр, вирішувати всі питання там, а тоді хай з адміністрації звертаються в облраду. Тобто нас уже розцінюють як людей голови обласної держадміністрації. Але обласна рада є головним розпорядником коштів , а на питання АТО виділено 8 млн і 300 тис грн на 2016 рік. Ці кошти проходять через департамент соціальної політики. Програму на 2016 рік ми бачили і ознайомились. Вона не є поганою, десь і наші пропозиції враховані. Ми хотіли, коли будуть на щось виділятися кошти, то щоб вони погоджувалися із Центром допомоги учасникам АТО. Адже в нас є реальна картина, хто дійсно потребує допомоги. Якщо би був орган, який займався би цими питаннями постійно, то це було б логічно.
Звісно, спротив є і він буде. Всі ми говоримо про реформи, але ніхто їх вводити не хоче. Всі кажуть, що діють в рамках закону, але коли вводяться реформи, то можна обійтизакон.
Центр допомоги учасників АТО має право вводити питання і подавати на розгляд президенту, де глава держави вже може вносити поправки до закону. Роботи багато.
Вважаю, що людина, яка повертається з війни, має прийти в одне місце, в одну державну установу, розповісти про свої проблеми і з цього місця мають вирішуватися всі питання. Це було би логічно і зручно – людині не треба бігати по установах, де її ніхто не чекає. Це маємо бути за зразком «єдиного вікна». Знаю, що це складно, але в процесі так має статись.
– Чи не хотілося все залишити і відійти у сторону від всіх цих проблем?
– Знаєте, багато хто говорить, що в учасників АТО все добре і їх все влаштовує, а от зібралось декілька волонтерок і використовують їх та маніпулюють свідомістю. Це брехня. Які в мене можуть бути цілі?! В мене немає власного бізнесу чи власних інтересів. Просто мені це все не байдуже, мені це все болить, бо так сталося у моєму житті .
Тому я не хочу здаватися і не хочу відступати. Хоча, зізнаюся, багато разів хотілось зробити так. Я знаю, що не всі бійці, які повернулися з війни, готові брати ініціативу у свої руки.
Зараз найбільше, повторюсь, люди себе яскраво проявляють. Тут відіграє важливу роль людський фактор . Навіть і та сесія облради багато показала. Тільки було б добре, щоб тих, кого обрали до влади люди, розуміли це. Війна на Сході ще не закінчилась і ці питання мали б заслуховуватись на всіх зібраннях і на всіх комісіях.
Бійці, які повертаються зі Сходу, повинні відчувати, що про них думають і дбають. Що люди вдячні їм за те, що вони пожертвували своїм здоров’ям і життям. Адже їм теж важко морально, часто важко навіть налагодити стосунки у сім’ї.
– Як правильно допомогти учасникам АТО, що для цього треба зробити?
– В нас є різні психологічні програми для цього та ідеї. Будемо обмінюватися досвідом із зарубіжними країнами, створимо реабілітаційний центр на вулиці Тарнавського, це буде комунальна власність міста. Якраз зараз йде процес передачі Львівською залізницею у комунальну власність міста приміщення старої лікарні. Вже відбулася робоча зустріч і профільними заступниками міського голови Івано-Франківська. Ми погодили, що це буде не медичний заклад, як хотіла адміністрація центральної клінічної лікарні, а це має бути психологічно-реабілітаційний центр. Він буде не лікувальним, а центром фізичної реабілітації, де будуть різні процедури. Люди з інших областей зможуть приїхати і зупинитися там. Це є досвід Данії – бійці АТО вчитимуться психологічно підтримувати своїх побратимів.
Хочемо знайти атовців, які б взяли на себе управління цим закладом, які б були небайдужими до близьких проблем.
Асоціація, Центр допомоги учасникам АТО буде співпрацювати, бо так легше вирішувати питання по районних центрах, звичайно, і по Івано-Франківську. Насправді роботи багато і її вистачить для всіх.
– Що хотілося б сказати на завершення, звертаючись до всіх як керівник Центру допомоги учасникам АТО?
Центр допомоги учасників АТО створений для співпраці і координації з керівними органами влади місцевого самоврядування, для співпраці з працівниками структур і управлінь дотичних до цієї теми. Ми «За» співпрацю і не хочемо вступати у конфлікт з ніким. Але якщо нам не вдається вирішувати якесь питання, для прикладу, коли приходимо в кабінет і на нас дивляться як на прохачів, які просять для себе особисто, тоді нам треба застосовувати інші методи. Але скажу відверто – не хотілося б. Хочу, аби представники влади зрозуміли, що зараз не 2008 рік і не 2010, тай навіть не 2012. Був Майдан, продовжується війна, якби ми її не називали на рівні держави. Треба розуміти, що у бійців, які там і повертаються додому, є багато питань і проблем. Вони не хочуть посади при владі, вони хочуть підтримки і допомоги. Я надіюся на розуміння з боку всіх структур.
Підготувала Лідія БОЙКО
0
0 
40
0
0
0
0
